Вівторок, 23. Січень 2018

Історія. Канабіс у СРСР

Рятувала від голодної смерті. Піднімала економіку. Не давала поїхати стріхою від армійської буденності. Переслідувана не завжди і не всюди. Конопля в Радянському Союзі – у історичній розвідці “Конопляної Правди”.

Курці гашишу з’явились на території Російської імперії ще у XIX ст. Разом з морфіністами та ефіроманами. А на початку XX ст. психоактиви стали супутнім елементом культури модерну. Ось Георгій Іванов, поет «срібного віку», згадував, як йому довелося (каже, суто із ввічливості) випалити з відомим у передреволюційні роки пітерським журналістом В. Бонді товсту папіросу, набиту гашишем.
Конопляна “тюря” на Чергівщині. Публікація в газеті “Конопляна правда” (konopravda.com)
І при новому світовому порядку гашиш нікуди не дівся, його тихо мирно продовжувала споживати богема. З пропозицією проблем не виникало, кордонів, як таких, не існувало, а нова влада сама підігрівала попит, вводячи заборону на спиртні напої. Натомість серйозних обмежень на поширення альтернативних психоактивів не запроваджувалось.
Російський історик Станіслав Панін говорить, що найлегше у ті часи було стати морфіністом, щосильніше розпалювались пристрасті громадянської війни, а шприц і морфій завжди були під рукою. Відтак кому потрібен гашиш? Забавка дитяча і тільки.
У найпершому кримінальному кодексі 1922 року статті, що стосувались наркотиків, відсутні взагалі. Протидія полягала у зміцненні кордонів, серед товарів, заборонених до ввозу Митним тарифом з європейської торгівлі, фігурував «опій всякий, гашиш, а також трубки і інші засоби для паління опію».
Слід зауважити, що гашиш у свідомості пересічного споживача тих часів слабо ув’язувався з рослиною конопля, посіви якої в СРСР дедалі збільшувались і в 1940 році складали 1 мільйон гектарів.  Це була контрабанда з Півдня (через порт Одеси) та з Середньої Азії, де виробництво «пластиліну» було поширеним народним промислом.
“Горілка, анаша і тютюн”. Пропаганда політичного управління Туркестанського фронту. Ташкент, 1920-ті роки
Натомість у європейській частині країни живі у народі традиції аж ніяк не в’язали коноплі з «наркотиками» штибу морфію чи кокаїну. Верхівки, де більше насіння, мололи в білу кашку, що нею частували гостей на поминках, це полегшувало тяжкий душевний стан. Багатим на білок насінням рятувалися від голоду – коноплі, що історично росли побіля селянських хат, допомагали населенню виживати.
1924 року держава вводить монополію на вирощування опію, а про “коноплі індійські” згадає лише через 10 років. Постановами ЦВК та РНК СРСР 27 жовтня 1934 г. врегульовується питання культивації Cannabis Indica (цей вид чітко відділяють від посівних конопель) на всесоюзному рівні. Постанова називалась «Про заборону посівів опійного маку та індійської коноплі», нею заборонялось культивацію вказаних рослин, за виключенням посівів, призначених для медичних та наукових потреб. Легальні посіви слід було погоджувати з трьома наркоматами (Землеробства, торгівлі та охорони здоров’я). Як бачимо, серед контролюючих інстанцій – жодної силової. Нове доповнення до Кримінального кодексу (1926) обіцяло до 2 років позбавлення волі тим, хто вирощуватиме індійські коноплі «без ліцензії». Тим часом між наркоматами здоров’я та внутрішніх справ навіть точилася дискусія – як вчиняти з тими, хто зловживає наркотиками (дискутувався морфій та кокаїн). На початку 1925 року Наркосекція Мосздороввідділу виступила категорично проти адміністративного впливу на споживачів і створення для них окремих таборів, як того вимагав НКВС. Того ж року влада нанесла стратегічний удар по наркотиках – нарешті санкціонувала торгівлю спиртними напоями.
До складу СРСР входили республіки з давніми традиціями використання канабісу в повсякденному житті.
Кількість кокаїністів та морфіністів почала швидко зменшуватися.
Досліджуючи статистику радянської наркології, Панін приходить висновку, що наприкінці 20-х років змінилась і структура споживання психоактивів. Найпоширенішим стає … гашиш. В середині 30-х років вивчення наркоманії в СРСР було припинене, зазначає дослідник, за розвитком тенденцій вживання населенням психоактивів перестають слідкувати з точки зору медицини.
Напередодні Другої світової війни посіви коноплі в СРСР сягали 1 млн. гектарів.
А ось юридична сторона питання дедалі більше прогресує. Кримінальний кодекс РСФР наприкінці 30-х вже мав досить позицій, щоб криміналізувати зберігання і збут не лише опію та морфіну, а і «інших отруйних речовин». Залишалося лише уніфікувати законодавства різних союзних республік, робота у цьому напрямку провадилась, але вщухла з початком Другої Світової. Слід сказати, що і після війни активізації цього процесу не спостерігалось.
Навіть після ратифікацій Єдиної конвенції 1961 року, вступу в дію всесоюзного кримінального кодексу (1960) законодавства окремих республік мали значні розходження у сфері боротьби з наркотиками.
Наприклад, в Киргизії, Туркменії, Молдавії та Азейбарджані пересилання наркотиків не визнавалося діянням, що каралося.
За законами Грузинської, Латвійської, Литовської, Казахської, Киргизької та Молдавської РСР кримінальна відповідальність за зберігання та придбання наркотиків наставала при відсутності мети збуту, а в Узбецькій РСР та Російській ФСР лише у випадку умислу на збут.
Душанбе, 1965 рік.
В більшості південних республік закон не міг не прислухатись до місцевих реалій, а паління канабісу було невід’ємною частиною місцевих народних традицій не лише на Кавказі та Середній Азії. Коноплі вживали буряти, уйгури, башкіри та чимало інших «малих народів Росії». На мусульманському півдні ці традиції ніяк не в’язалися з загальносоюзним законодавством, у разі його виконання за зберігання без мети збуту довелось би запроторювати до в’язниці переважну більшість населення.
Ось як запам’ятав свій перший день в Душанбе 1971 року Володимир «Джа» Гузман, автор книги «Стежкою священного Козерога або у пошуках абсолютного центру», звідки ми і цитуємо:
«На вулицях було повно народу. Всюди грала музика, в чайханах сиділи люди, з лотків продавали морозиво і всілякі смаколики, парочки гуляли освітленим ліхтарями бульвару, а проїзжою частиною котилися безкінечні тролейбуси, таксі, маршрутки і просто транспортні засоби приватних громадян. Це був кайф теплого південного міста, повного фруктів, красивих дівчат і східних солодощів, в оточенні живописних гір з прозорими озерами і цілющими мінеральними джерелами. Ми йшли невеликою компанією широкою освітленою вулицею. Назустріч накочувався пістрявий натовп. Чимало дівчат було в шовкових штанцях і національних платтях, молоді люди – в білих сорочках і тюбетейках.
– Вовчик, – сказав Ворона, – подивись навколо себе: більшість всіх цих чуваків, яких ти бачиш, накурені! Я придивився до облич – і точно! Таке враження, що все місто торчить. Перший день в раю котився до свого завершення…»
Відсутність кордонів лише сприяла поширенню Союзом знання про альтернативу алкоголю, не дивно, що більшість паломників до теплих країн в 70-х роках минулого століття становили молоді нон-конформісти, неформали. Марихуана – основа субкультури західних хіпі – не була чужа і їхнім радянським апологетам.
Радянські хіпі.
Володимир «Джим» Михайлов пригадує, що вперше покурив у 1970 році, коли був в 10 класі:
– Побачив, як старші хлопці щось курять і це не тютюн. Спробував і я… треба сказати, сприйняття реальності якось помінялося. Старші були бітніками, слухали рок-н-рол, виховувались на Елвісі Преслі… А ми лише починали хіпувати. Зрозуміли що їхня марихуана це ніщо інше, як наша конопля і все, з цього почалося…
ЧИТАТИ: Німеччина. Канабіс – біль страхових компаній
За твердженням кандидата юридичних наук Б. Ф. КАЛАЧОВА в 1970-х роках на теренах Союзу 2-3 грами гашишу коштували 5 радянських рублів (для порівняння – грам опію коштував 30 рублів, морфіну – 150) і це був найпоширеніший радянський «наркотик». Зауважимо, мова йде про «гашиш», а не про «анашу». Термін «марихуана» взагалі вживався в совку  в контексті виключно заокеанських реалій. І в цьому було зерно істини.
Радянський «гашиш» був переважно просто «мацанкою», зробленою з верхівок дикорослих конопель. Не дивно, що коноплі в СРСР ніколи не стали предметом серйозного обігу наркоринку. Канабіс збирали для власних потреб, у кращому випадку – почастувати друзів.
Борис Калачов нині впливовий теоретик антинаркотичного фронту РФ, професор кафедри кримінології Московської Академії МВС Росії, експерт Управління ООН з контролю над наркотиками. На сьогодні його «Вибрані
праці про наркотики» – найповніше джерело інформації про наркоринок часів СРСР. Тож, звідки бралася при совку конопля для рекреаційних потреб, далі цитуємо за Калачовим. Він стверджує, що вона або незаконно вирощувалась (за логікою антинаркотичного законодавства і дикі коноплі вирощуються незаконно, нехай і сіються вони самі), або … «кралася з колгоспного поля».
«Часто після прибирання конопель, коли техніка, що збирала врожай, ставиться на ніч до машинно-технічних станцій, деякі злочинці намагаються зішкрібати з деталей комбайнів, що стикалися з рослинами, нашарований на них пилок, а то і демонтують і виносять ці частини повністю».
ЧИТАТИ: Криза у США. Яке майбутнє в канабісу?
Згортання конопляних посівів для потреб промисловості почалося відразу після ратифікації СРСР міжнародної конвенцій 1961 року, якою канабіс визнавався «наркотиком, що не має терапевничного застосування». Однак планова економіка не змогла позбавити промисловість сировини відразу, тому скорочення конопляних гектарів відбувалося поступово – аж до повної деградації галузі в 80-х роках. Також важлива деталь: в описуваний період ще не були виведені сорти з низьким і наднизьком вмістом ТГК, але рівень канабіноїдів в промисловій коноплі не перевищував рівня її дикорослої сестри. Ті екстремали, хто обчищав комбайни в пошуках кайфу в наших широтах, економили хіба що на фізичних зусиллях.
Але, коли ті ж самі промислові коноплі росли під сонцем Кавказу чи в Казахстані, сільськогосподарська техніка під час їх прибирання вкривалась спражнісіньким гашем.
“Мацанка”, Чуйська долина.
В сленгу радянських часів його називали «ручником». Пилок конопель збирався з рослини безпосередньо при перетиранні його руками. Були і інші екзотичні способи, наприклад, у зарості конопель вирушали вранці по росі і голяком. Тоді пилок знімали з усього тіла. Це романтично, але не дуже комфортно, коли вранці прохолодно. В Азії існував простіший метод – в коноплі випускали коня, далі просто пресували зібрану з його крупу субстанцію.
Про це, також, пише Володимир «Джа» Гузман, якому в 70-х випало чимало поїздити сонячними республіками СРСР і про побут радянської Азії автор має свідчення не з третіх уст. Гузман теж розповідає про гашиш із комбайнів, ним його частували кавказці в потязі «Владивосток-Харків»:
«Я мав з собою ручник, зібраний на священних місцях забайкальських монастирів, це була найсмішніша масть, яку мені доводилось пробувати. Смарагдового-чорного кольору, забайкальский ручник-бурятівка викликав неймовірні приступи стьобу, які нічим не вдавалося погасити. А у хлопців з Орджонікідзе виявився ручник із північно-кавказького комбайна. Вони довго придивлялися до мене і Діми – мого тодішнього супутника з паломництва до канабінольних глибин Центральної Азії. Ми з Дімою курили наяки бурятівки, а вони прибивали папіроси. Наяк – це такий маленький шарик шири, на одну затяжку, що кладеться на кінчик сигарети. Шарик починає диміти і цей димок засмоктують за допомогою кокейльної трубочки або порожнім корпусом шарикової ручки. Нарешті один із кавказців тихенько спитав: – Не дасте вашої масті попробувати?
Ми дали. Після цього весь тамбур реготав, захлинаючись, розкачуючи вагон і лякаючи персонал потяга. Дим стояв коромислом, хлопці прибили своєї масті і поїхало… В такому режимі ми їхали чотири доби до самого Харкова.»
1989 рік. Облава на конопляному полі. Краснодарський край.
Викрадення наркотиків в СРСР мали куди більші масштаби і значення у сфері опійного маку. Ось що насправді з колгоспних ланів (а ще з фармакологічних підприємств) йшло на справжній наркоринок. Але раз уже вирішили вважати наркотиком коноплі, то треба боротися.
ЧИТАТИ: Українські вчені на конопляній хвилі (ФОТО, ВІДЕО)
Для борців – відповідна інструкція:  «Для виготовлення гашишу використовуються зазвичай одні предмети. Якщо, скажімо, використовується клейонка, над якою трясуть стебла конопель, то вона зберігається і для подальших операцій. Та ж постійність спостерігається і у ставленні до ємностей, куди засипається порошок гашишу і до гніту. Гашиш може зберігатися вдома під ніжками гардероба, в погребі під
бочками, під каструлями з водою. Готовий наркотик наркоман носить з собою, наприклад, в полості ключа або целофановому пакетику…»
1989 рік. Міліцейський рейд в конопляному полі. Краснодарський край
Про дослідження рівня вмісту ТГК у дикорослих коноплях часів СРСР нам невідомо. Однак, якщо припустити, що в дикій природі цей рівень не змінюється, то сьогодні «гашиш» із середньостатичної української дички (2-4% ТГК) може викликати хіба іронічну посмішку.
Інша справа – південні райони країни. У тих місцях Середньої Азії, де дикорослі коноплі тримають піски, «в період її квітнення можна спостерігати скупчення і різного типу автотранспорту з номерними знаками різних республік, і окремих громадян, що мешкають неподалік».
Калачов змушений визнати: наркоринком тут не пахне. Громадяни, що збирають коноплі у такий спосіб, зазвичай роблять «гашиш» для себе або не більше, ніж «поділитися з товаришем». Ба, цим ремеслом можуть займатися і військові, якщо коноплі ростуть біля військової частини, наприклад, аеродрому. Доступ сторонніх осіб туди обмежений, тож виявити таких «зловмисників» майже неможливо. Коноплі ростуть всюди, скільки їх не викошуй. Масивні зарості навколо, наприклад, озера Чани неможливо вирубати (автор так і пише – вирубати) інакше, ніж залучивши для цього все місцеве населення. Залишається що? Садити, садити і ще раз садити. Всіх, хто понадиться.
Афганістан. Радянські солдати на місцевому ринку (Ілюстрація – weedy.be)
Але нове вікно у світ продуктів канабісу прорубала сама влада у 1979-му, ввівши війська у Афганістан. За десять років перебування там «обмеженого контингенту» через його ряди пройшло 620 000 молодих людей з усіх куточків Радянського Союзу. Чимало з них відкрили для себе канабіс, як ліки від стресу та депресії. Нарівні з імпортною відео- та аудіо-технікою місцевий натурпродукт був об’єктом торгівлі між «шураві» та місцевими фермерами. Кусень гашишу розміром в пів-кулака вимінювався на кілька банок згущеного молока чи тушонки. За більший шматок могли правити і каністру бензину. Далеко не всі солдати пробували місцевий чарас, але бажаючі знаходились у кожному підрозділі, резюмує зібрані факти Олег Віді, автор «Конопляної енциклопедії». І зовсім не поодинокими були випадки, коли хтось із «дембелів» прихоплював із собою добрячий шматок «пластиліну», повер-
таючись додому.
Де бралася трава?
Хороші і якісні шишки насправді продавались на колгоспних ринках різних міст представниками сонячних республік, що привозили в Україну дині, виноград, мандарини та інші екзотичні продукти. Не одне джерело Конопляної правди згадує на цю тенденцію. Сергій Ш. зі Львова пригадує, що за «синеньку» (5 рублів) можна було придбати пакет чудової ганжі в азейбаржанців на Краківському ринку. Пляшка горілки коштувала 3 рублі 20 копійок.
В столиці УРСР наприкінці 80-х «риночні» ціни на траву були значно вищі, згадує Олексій з Києва. У ті безхмарні часи лише пароль треба було знати. На Бесарабському ринку (там все коштувало в рази дорожче – ред.) 25 рублів коштувала коробка (сірникова) трави. Термін «пакет» прийде
в обіг лише наприкінці 90-х. У ті ж часи на “БЖ” (вул. Велика Житомирська – ред.) траву теж продавали, хоч виглядало це дуже по-аматорськи і якість була геть ніяка. Ціна складала до 15 рублів (30 пляшок пива).
Типова радянська історія. Публікація газети “Конопляна Правда”
Якщо не продавалася на ринку, не «мацалася» власноруч і не росла сама собою, то привозилася. В українських містах легендою була якість середньоазійської анаші, більше відомої під узагальненою назвою «чуйка». Не важливо, чи росла вона саме в долині річки Чу, чи деінде в тих краях.
Однозначним показником якості було, що вона «звідти». В наші краї її привозили туристи, учасники різноманітних експедицій (від геологів до археологів). Частували такою лише дуже вузьке коло знайомих. І не через ризик переслідувань, просто дуже мало її зазвичай було. Оскільки контроль за міжреспубліканським трафіком дедалі посилювався, охочих
ризикувати ставало менше. Здебільшого привозили розповіді «яке воно там».
Геть на кінці 80-х автор цих рядків дегустував шишки, привезені з Казахстану групою українських змієловів – зібрані там верхівки було сховано в контейнери із зміями. «Контрабанди» змієловам вистачило акурат до розвалу совка.
ЧИТАТИ: Чи куритимуть діти більше трави після легалізації?

Відповідь на «Історія. Канабіс у СРСР»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *